У другому своєму романі - «Повернення» (1933) - Ремарк знову пише про зневірених фронтовиків, які не можуть знайти собі місця у повоєнному житті. Революція 1918 року роз’єднує їх: учорашній бойовий командир стріляє в свого солдата, який опинився на іншому боці барикади. Дехто з них накладає на себе руки, божеволіє, потрапляє до в’язниці. Повернення до миру і щастя не відбулося. Єдиною підтримкою в житті є «власні руки, або зелене дерево, або подих землі». Хоч Ремарк зобразив у «Поверненні» руйнування фронтового братерства, він не втратив віри в цей осередок людяності й добра, бо знав: той, хто бачив смерть, навчився цінувати життя. Тому третій його роман - «Три товариші» (1938) - став гімном міцній чоловічій дружбі, яка допомагає жити в хиткому повоєнному світі. У творі розповідається про долю трьох фронтових друзів. Тридцятирічний Роберт Локамп після війни працював на залізниці, відав відділом реклами на фабриці гумових виробів, був тапером у кав’ярні. Готфрід Ленц «кілька років тинявся по Південній Америці». Отто Кестер був пілотом, студентом, гонщиком, пізніше придбав авторемонтну майстерню, де тепер і працюють усі троє. Усі вони різні за вдачею. Готфріда Ленца друзі жартома називають останнім романтиком. Отто Кестер - небагатослівний і педантичний. Роберт Локамп, хоч і навчився битися і пити не п’яніючи, - «наївна душа». Основна риса кожного - надійність. Живуть вони за законами фронтової дружби; підтримують один одного, воюють з навколишнім світом, із бідністю, з нудьгою. Друзі вважають, що зло пануватиме в світі вічно. Юність їхня згоріла у пеклі війни, а разом з нею - все, в що вони вірили.

Письменник стримано розповідає про трагічну долю свого покоління, уні-каючи красномовства і риторики. Гумор допомагає героям жити, а іронія сприяє розкриттю внутрішнього світу людей «втраченого покоління», людей без надії.