То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть – і настане

Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь ... детальніше »

Та вмираючи, хтів би я знати,
Що стоїш ти на вірних шляхах,
Що орач, ідучи засівати,
Дні погожі зустріне в полях:

Щоб з оселі вітрець незабутий
Звук єдиний до вуха доніс,
Звук, в якому кипіння не чути
Ані людської крові, ні сліз.

*****************************

Вслухаючись у жах війни,
при кожній жертві бою злого, —
Не друга жаль, і не жони,
І не героя жаль самого...
Що ж, заспокоїться жона,
І друга кращий друг забуде,
Та в світі є душа одна,
Що вічно згадувати буде!
Між лицемірних наших справ
І всякої бридоти й прози
Одні у світі я спіз ... детальніше »

Горить моє серце, його запалила

Гарячая іскра палкого жалю.

Чому ж я не плачу? Рясними сльозами

Чому я страшного вогню не заллю?

Душа моя плаче, душа моя рветься,

Та сльози не ринуть потоком буйним,

Мені до очей не доходять ті сльози,

Бо сушить їх туга вогнем запальним.

Хотіла б я вийти у чистеє поле,

Припасти лицем до сирої землі

І так заридати, щоб зорі почули,

Щоб люди вжахнулись на сльози мої.